ПОРАДИ ДЛЯ ШКОЛИ, ЯК ВИХОВАТИ ДОБРОЧЕСНІСТЬ
Школа – це насамперед не про зміст підручників. Це – маленький світ, який створює уявлення в дітей про те, як усе працює: чи можна списувати, обманювати, чи світ безпечний. Тому в школі треба змінити таке:
Робота має оцінюватися не за філігранність виконання, а за те, що людина зробила це сама, що вона старалася.
На дитину точно впливає, за що саме її хвалить учитель: за “красу” чи за те, що виконано самостійно. У початковій школі вчитель має великий пріоритет. Коли моя дитина навчалася в 1–2 класах, то часто казала на мої зауваження: “А вчителька казала, що це не так”. Так, школа може змінити переконання й бути сильнішою за батьків.
В ідеальному світі вчителя не оцінюють лише за успішністю учнів. Тому у вчителя не має бути стимулу натягувати оцінки або виправляти роботи учнів.
Учитель має знати: якщо він зробив методичну розробку, то це буде підписано саме його іменем, що ніхто не вписуватиме чужих імен у цю роботу.
Будемо відверті: у різних школах – різні політика й атмосфера щодо доброчесності. У школі, у якій навчалася я, іноді варто було десь порушувати, щоби вписатися в загальний фон. А для підлітків дуже важливе прийняття рівних. Хоча не можна змінити інших, можна змінити себе. Якщо вчителі транслюватимуть, що недоброчесність – це недобре, транслюватимуть повагу до учнів і учні поважатимуть їх, тоді вони будуть поважати їхні цінності.
Дослідження показують, що ефективним може бути такий метод: перш ніж здати будь-яку роботу на оцінку, учень повинен вгорі сторінки написати щось на кшталт: “Я підтверджую, що роботу виконав я і вказав правильно використані джерела”.
І все це – знову про те, щоби створювати умови, коли важче й важче почуватися “окей”, порушуючи правила. Тому, чим більше буде нагадувань, що це – не гаразд, тим краще. Адже, якщо 1 вересня сказали, що списувати не можна, і більше ніхто ніде про це не говорив, то легко почуватися добре, вчиняючи недоброчесно. А якщо ти чуєш нагадування щоразу, коли здаєш роботу, то на тебе щоразу це впливатиме.
Треба транслювати принципи доброчесності на всіх уроках. Інакше в учня може скластися враження, що на цьому уроці можна списувати, а на іншому – ні. Доброчесність – це не щось окреме, а елемент будь-якого навчання.Не можна провокувати списування. Наприклад, задавати багато письмових робіт. Тоді учню не залишається нічого іншого, як списати, інакше він просто не встигне.
Завдання мають відповідати рівню учнів. Це важливо враховувати під час планування дисципліни. Ідеться про зону найближчого розвитку за Виготським. Відповідальність учителя – не лише говорити про доброчесність, а і слідкувати, чи він своїми діями не ставить учнів у такі умови, коли їм не залишається нічого іншого.
Дистанційне навчання. Є технічні засоби, які начебто допомагають верифікувати того, хто перебуває з іншого боку екрану і як він виконує завдання. Наприклад, блокування вікна в браузері, коли учень проходить тест, розпізнавання відбитка пальця.
Але це схоже на перегони: ти шукаєш засоби контролю, а учні шукають способи, як їх обійти. Тому треба підходити з іншого боку – формувати завдання так, щоби не було, звідки списати. Хоча це складно, набагато легше скласти тест, використовуючи дати чи визначення термінів. Значно складніше скласти кейсове завдання, яке потім ще і треба перевірити.
Добре, коли в людини (вчителя чи учня) є позитивний досвід, що вона зробила щось сама і її за це похвалили, навіть якщо це було неідеально. Ми завжди намагаємося студентам казати, що власна робота, нехай не неідеальна, – цінніша, ніж списана, бо ти навчився в процесі.
ЧОМУ ВАЖЛИВО ДАТИ УЧНЯМ НЕГАТИВНИЙ ДОСВІД У РАЗІ СПИСУВАННЯ
Правила, яких потрібно навчити учнів:
Не називати своїм чуже.
Якщо використав чуже, назви автора.
Не підганяй дані під свої потреби. Наприклад, коли ми забираємо дані з дослідження, які порушують ідеальну інформацію, яка вписується в контекст.
Етика дослідження. Коли ми плануємо дослідження, важливо зважати, як це впливає на залучення сторін. Наприклад, дослідники історії відповідать за те, у якому ключі вони трактують інформацію, які меседжі несуть. Тобто треба розуміти, як твоя робота буде впливати на інших людей.
Загалом педагогам важливо пам’ятати про так звану ширшу картину. Коли вчитель виявляє списану роботу, реакція може бути різною. Наприклад, у мене був період, коли мені важливо було бути “хорошою” викладачкою, яку студенти любили б. Викладач, у якого є така незадоволена потреба в любові, може пробачити списану роботу. Але потрібно пам’ятати про ширшу картину і те, чому ми навчаємо. Мені це допомагає.
Якщо пробачити тут, на маленькому завданні, за яке студент отримав би “0” і в результаті замість заслуженого “задовільно” виставити “добре”, то студент матиме досвід, що списувати – це нормально. Мовляв, зловлять – перепишу, не зловлять – не перепишу. З цим досвідом він чи вона можуть дійти до курсової чи дипломної роботи. А там уже зовсім інші ставки. Якщо в тебе плагіат у дипломі, то 4 роки роботи зводяться нанівець.
Так, маючи негативний досвід на завданні з маленькою ставкою, людина засвоїть цей урок і будуть менші шанси, що вона маніпулюватиме в серйозніших ситуаціях.
Ми маємо розуміти, що правило починає працювати не тоді, коли про нього оголосили, а коли його вперше порушили. І це нормальний період дорослішання людини, коли вона пробує правила на міцність. Вона намагається зрозуміти: це правда чи ні.
Рідко діти чи підлітки вірять тому, про що їм говорять дорослі. І якщо кажуть, що списувати не можна, але потім учню за це нічого не було, кому він повірить? Звісно, своєму досвіду. Тому важливо взяти на себе відповідальність і дати людині негативний досвід.
Усе це – про школу. Бо в школі це відбувається, а у ЗВО повторюється. Людина не починає списувати в університеті. Однак студент потрапляє в нове середовище й перевіряє, чи тут це правило працює так само, як у школі.
