ЯК УСІ.... (притча).
Зі сторінки о. Роман Грицишин
"Була дівчинка Марічка як усі. Всі один одного прізвиськами обзивають, і вона. Всі лаються, і вона. Правда, погані слова говорити їй не хотілося: вони застрявали у неї в горлі. Але раз всі, то ...
Оселився в селі, де жила Марічка, коваль. Була у нього чорна величезна борода. Ось сільські хлопці і прозвали його Бородою. Нічого, здавалося б, в цьому образливого немає, та тільки ж у кожної людини ім'я є - на честь святого, щоб був їй захисником і прикладом.
З ім'ям людина нерозривно пов'язана. Коли хто з злих людей хотів знищити в людині найпотаємніше, святе, тоді замість імені і давали або номер, або кличку. Іноді і діти через нерозуміння так чинять ...
Йде коваль по вулиці, а дітлахи крикнуть: "Борода!", язика покажуть, і втікати. Іноді навіть камені йому вслід кидали. Марічка теж кидала, правда камінчик поменше вибирала,"гріха боялася", але кидала: раз всі, значить, і вона.
Коваля такі витівки дітвори кривдили. Людина він був нова в селі, ні з ким близько ще не встиг познайомитися, а тут діти йому в спину каміння кидають, дражняться. Звичайно, прикро. Втягне він в себе голову, зсутулиться і піде, засмучений, до себе в кузню.
Одного разу Марічка неуважно стояла в церкві. Сенс Божественної служби пролітав повз неї, ніби хтось заткнув їй вуха. І раптом Господь повернув їй слух, до її уваги долетіли священні слова: "Кожен, хто ненавидить ближнього свого, той душогубець!". (І Йоан 3, 15)
Задумалася дівчинка, злякалася: "Це ж про мене! Що ж я роблю? За що Бороді язик показую, навіщо камені в нього кидаю? За що не люблю? А якби зі мною так?"
І ще вразили її слова Господа, сказані священиком під час проповіді: "Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зі слів своїх будеш виправданий, і зі слів своїх будеш засуджений".(Матвiя 12:36-37).
І вирішила Марічка почати жити по-новому. Як зустріне коваля - посміхнеться, назве по імені-по батькові, поклониться, здоров'я забажає. І коваль побачивши Марічку посміхатися став. Вся суворість кудись пропала, навіть Марічкіним батькам сказав:
- Дівчинка у вас чудова!
Помітила сільська дітвора, як Марічка з ковалем привітно розмовляє, і теж з ним вітатися стала. Якось раз всією юрбою до нього в кузню нагрянули. Той їх ласкаво прийняв, показав, як працює, і навіть спробувати дав усім бажаючим. На прощання кожного пряником пригостив. Так вони і подружилися.
А Марічка з тих пір перестала бути як всі, швидше це всі стали як Марічка, як її Бог навчив".
