Одне літо видалося дуже спекотним. Дощів зовсім не було, земля пересохла, і всі рослини на городах почали в'янути. Люди дуже злякалися, що залишаться без врожаю, і пішли за порадою до мудрого священника.
– Отче, що нам робити? Ми втратимо весь наш урожай, якщо дощ не піде! – бідкалися вони.
– Усе, що ви можете зробити – це молитися, але обов'язково зі щирою вірою, – відповів священник. – Бо просто слова нічого не варті. Ваше прохання має йти від самого серця, і ви повинні по-справжньому вірити, що дощ піде.
Люди послухалися. Цілий тиждень вони збиралися разом двічі на день і дуже голосно просили в Бога дощу. Але минув тиждень, а з неба не впало жодної краплі.
У неділю вони знову прийшли до священника, засмучені та розчаровані:
– Нічого не виходить, отче! Ми щодня збираємося і молимося всі разом, а дощу як не було, так і немає.
– А ви справді просите з вірою? – спокійно запитав священник.
– Звісно! Ми дуже стараємося і щиро віримо! – хором відповіли люди.
Але священник лише сумно похитав головою:
– На жаль, ви молитеся без справжньої віри. Ви лише кажете слова, але насправді не чекаєте на диво. Бо якби ви дійсно вірили, що Бог почує вас і сьогодні піде дощ, хіба прийшли б ви сюди без жодної парасольки?
Як пояснити цю притчу дитині:
Ця мудра історія вчить нас, що таке справжня віра. Вірити – це не просто говорити красиві слова або чогось дуже сильно хотіти. Справжня віра завжди проявляється у наших діях. Якщо ми по-справжньому віримо, що станеться щось хороше (наприклад, що наші мрії здійсняться або Бог нам допоможе), ми маємо бути до цього готові. Селяни просили дощу, але не взяли парасольок, бо глибоко в душі сумнівалися. Тому важливо не лише сподіватися на диво, але й своїми вчинками показувати, що ти готовий його зустріти.
