Жив собі один чоловік. Якось він вирішив стати дуже добрим, щоб усі його хвалили і щоб Бог радів. Він почав робити різні великі справи, але щоразу чекав на подяку і дуже пишався собою.
Одного разу йшов він вулицею і побачив, як у старенької бабусі відірвався від пальта і впав на землю звичайнісінький ґудзик. Чоловік спершу подумав: "Хіба це важлива справа? У неї, напевно, і так багато ґудзиків. Навіщо мені нахилятися і бруднити руки?". Але все-таки підняв його, наздогнав бабусю, віддав їй ґудзика і одразу ж про це забув, бо не вважав таку дрібницю чимось значним.
Минув час, і чоловік потрапив на Небо. Там він побачив великі терези, на яких зважували всі його життєві вчинки. На одній чаші лежали його погані слова та гріхи, і вона була дуже важкою. А на іншій чаші, де мало б бути добро, – нічого не було! Чоловік дуже засмутився і злякався. Але раптом підлетів світлий янгол і поклав на порожню чашу той самий маленький ґудзик. І диво – ця маленька річ відразу переважила все погане!
– Невже один-єдиний ґудзик переміг усе моє зло? – здивувався чоловік. – А як же ті великі добрі справи, які я робив усе життя? Чому їх тут не видно?
– Вони зникли, бо ти робив їх заради похвали і дуже ними пишався, – лагідно відповів янгол. – А про цей ґудзик ти одразу забув, бо допоміг бабусі просто так, від чистого серця. Саме ця щира і безкорислива справа виявилася найважчою і врятувала тебе!
Як пояснити цю притчу дитині:
Ця історія вчить нас, що справжні добрі справи потрібно робити тихо, від чистого серця, а не для того, щоб тобою захоплювалися чи хвалили. Коли ми робимо щось хороше і відразу починаємо цим вихвалятися, наша доброта втрачає свою цінність. Навіть найменший вчинок – як-от допомогти підняти річ, поділитися олівцем чи просто усміхнутися – стає величезним дивом, якщо ти зробив це щиро і нічого не вимагав натомість.
