Як не верти, як, враже, не крути,
А скоро щезнуть люті холоди.
Підуть собі, у хащах пропадуть.
Та ще сьогодні віхоли гудуть.
Ще пахне порох, чадіє весна.
Якої тобі трясці і рожна.
Якої крові, враже, бісів син.
Чого ти хочеш з голубих долин.
Із потічків, із річки, із боліт.
Навіщо топчеш танком первоцвіт.
І чавиш нагло первістка весни.
У чому винен він. Він винний без вини.
Він просто ріс, він землю колупав.
А ти його лиш чоботом топтав.
Лиш корінь виривав, лиш корінець.
О, враже, враже ти давно вже мрець.
Бо ця весна твій гонор віддубасить
І твою гордість в болотах заквасить.
Повісить на хресті і розіпне.
І до землі, аж до землі нагне.
І буде у нас повно первоцвіту.
А потім буде літо, всюди літо.
І радість, і проклюнеться з насіння
Безмежний сад святого воскресіння.
Г.Потопляк.
