Ця історія, свідком якої я була, можливо комусь буде у нагоді при вирішенні дитячих конфліктів, чи як спосіб подолання розповсюдження пліток. Біля нашого міста (місто Кривий Ріг), є невеличкий дачний кооператив «Сергіївка». Тоді, в часи союзу, ледь не кожному робітнику залізорудного комбінату Метінвест видавали ділянки, а щоб легше було туди дістатись, виділили автобус, який курсує по годинам (6 ранку, 9, 11, 15, 18 і 21). Їздить цей автобус і зараз.
Така анекдотична історія трапилась одного літнього вечора, коли втомлені дачники повертались додому «18-годинним» автобусом. Зазвичай людей їде стільки, що «банка шпрот» здається просто порожньою. По тій дорозі треба було проїхати через невеличкий місток, з якого фермери постійно зрізують бокові огорожі через те, що комбайни не можуть проїхати (пізніше через цей міст автобуси змінили свій маршрут). І от автобус то виїжджає на міст, то здає назад, то знов туди, знов назад. Було вже трішечки лячно, бо звалитись у прірву такою «банкою шпрот» перспектива не із приємних. Звичайно, пасажири, що їхали в задній частині автобусу спочатку почали допитуватись, що там. Одна бабуся, щоб не кричати через весь автобус своїй подрузі, показала рукою знак «круті» (ну коли руку загинаєш у кулак, а вказівний палець та мізинець відставляють уперед). І тут як кажуть, «чую дзвін, та…» автобусом почали лунати гасла на кшталт «ці круті вже задовбали!», «гроші є – так все дозволено», «роз’їзджають на своїх чорних джипах» і т.д.. За лічені хвилини хвиля гніву набрала оберти на стільки, що водієві було скомандувано «Відчиняй двері, ми цих крутих навчимо розуму». В цей час автобус вирівнявся і все ж таки поїхав далі через цей міст, а ми, пасажири середньої та задньої частини, побачили старенького «жигульонка» з причепом, у якому водій-дідусь віз двох переляканих телят. От такі «круті»…
