Як мало тих з ким розділяєш душу,
Хто чує шепіт втомлених думок.
Як мало тих кого ми звемо друзі,
Хто чує серця розтривожений дзвінок.
Як мало тих з ким не потрібні маски,
Хто бачить біль, читає по очах.
Як мало тих, що у часи поразки
Нестимуть до кінця вас на руках.
Як мало тих з ким хочеться сміятись,
Ділитися шматочками життя.
І зовсім в цьому світі не боятись,
Бо поруч є безцінне укриття.
Як мало тих з ким просто говорити,
Хто ллє бальзам на ранені місця.
Як мало тих з ким можна полюбити
По-справжньому вируюче життя.
Аліна Войтенко
