Як боляче відроджується день,
після вогнем опаленої ночі.
Проймає стогін, думи та мігрень,
і горло пересохле пил лоскоче.
А втома володіє всім єством.
Як від наркозу біль не відчуваю…
Залити б спрагу теплим молоком…
і спогад у дитинство повертає.
Там, мамо, ви красива, молода.
Мене малого міцно пригортали…
Як швидко промайнуло все! Шкода…
Зсивілою до війська проводжали…
Щодня під вечір молитеся ви.
Вклоняюсь до землі за цю турботу!
Розстріляним щитом спасали молитви,
щоб нищити загарбницьку мерзоту.
Це не останній бій добра і зла.
Але я знаю: наше буде зверху.
Он, в попелищі квітка проросла,
а всі вважали, що вона вже мертва.
Як боляче відроджується день…
Але він буде, це закон природи.
Співайте, мамо, лагідних пісень,
вселяйте в душу перемоги коди…
Барчук Р
15.05.22
