Яблуня
Крислата яблуння в саду,
Розквітла пишним диво-цвітом,
Усе у неї до ладу,
В гармонії усе із світом.
Вона останньою в ряду,
Аж до землі гілля торкає,
Давно уже у цім саду,
Вона світанки зустрічає.
Листки зелені розгорнула -
Буде багата урожаєм,
Весна так швидко промайнула -
Вона вже літечко стрічає.
Вже соком ніжним налились,
На сонці яблука червоні,
От хтось, та хоч би подививсь,
Узяв би їх в свої долоні.
Засумувала яблуня старенька,
Нікому не потрібні ці її плоди,
Ніхто не був вже тут давненько,
Далеко їм сюди іти.
Захвилювались її пишні віти,
Упали яблука в траву зелену,
Подумала: та хай би діти,
Прийшли ще раз сюди до мене.
Я би струсила всі плоди,
Щоб не тягнулися далеко,
Хай будуть їм замість води,
В тривку липневу спеку.
…Ніхто не був у тім саду,
Ні цього літа, ні на той рік…
З корінням вирвали останню у ряду,
Стареньку яблуню - віджила вік...
Мабуть, не добре поспішати,
В світи старе відправить потойбічні,
Нам варто краще пам’ятати,
Що й ми на цій землі не вічні.
Цінуймо, поважаймо кожну мить,
Ту мить, коли ми ще на марші,
Подякуймо усім, хто вчив нас жить,
Спішімо дарувать добро, бо ми стаємо старші...
Старші…Старші…
