Я знов сьогодні плакала з дощем.
Приходив Травень. Полоскав сорочку.
Втішав мене розквітлим чебрецем,
бузково-ніжним, в пригорщах садочка.
Казав, що зварим чаю. Все мине.
Оті дощі. Ті капості й печалі.
Оте, що мучить серце і пече,
і стукає дощем в мої скрижалі.
Казав, що хнюпить носа геть не варт.
Скінчиться дощ. Розквітнуть нòві квіти.
І яблуні-царівни (то не жарт)
нам вродять паперівок. Будем жити.
Варити чай. І слухати дощі.
Збирати дні узваром в філіжанку.
Закриєм джем у слоїк. А в душі
посадим квітку з чистого серпанку...
08.05.2023
Людмила Галінська
