«Я знаю, що мені залишилося жити менше, ніж я вже прожив.
Я відчуваю себе як дитина, якій дали коробку цукерок: вона з задоволенням їсть їх, але коли бачить, що залишилося зовсім мало, починає їсти їх з особливим смаком.
У мене немає часу на нескінченні лекції про суспільні закони - нічого не зміниться. І немає бажання сперечатися з дурнями, які діють не за віком. І немає часу боротися з сірістю. Я не ходжу на збори, де надувають его і не терплю маніпуляторів.
У мене занадто мало часу для обговорення заголовків - моя душа поспішає.
Мені цікаві люди, які захищають людську гідність і хочуть бути на боці правди, справедливості, праведності. Це те, заради чого варто жити.
Я хочу оточити себе людьми, які вміють торкатися сердець інших.
Ті, хто крізь удари долі зміг піднятися і зберегти м'якість душі.
Так, я поспішаю, я поспішаю жити з інтенсивністю, яку може дати лише зрілість.
Я з'їм всі цукерки, що залишилися у мене - вони будуть смачніші, ніж ті, які я вже з'їв.
Моя мета - дійти до кінця в гармонії з собою, зі своїми близькими та совістю.
Я думав, що у мене два життя, а виявилось тільки одне, і його потрібно прожити гідно»
(c) Ентоні Хопкінс
З мережі
