Я завжди хотіла знати:
Як же щастя відшукати?
Де той ключ, де таємниця?
У яку зайти крамницю?
На якім воно порозі,
На подвір'ї чи дорозі?
Серед натовпу гукала
І у снах його шукала.
Засмутилась, помарніла,
Але декого зустріла—
З добрим серцем мудреця,
Життя справжнього знавця.
Не казав багато речень,
А лише розумні речі.
Запитала я про щастя.
Чи впіймати його вдасться?
«Посміхайся! Все мине.
Посмішка — це головне!
Посміхайся всім невдачам,
Сліз нехай ніхто не бачить.
Посміхайся небесам,
Помічай — яка краса!
Посміхайся ворогам,
І морозам, і снігам!
Злим вітрам напекір,
В силу посмішки повір!
Лише той всього доб'ється,
Хто печалям не здається!
Посмішка — це просто диво!
Посміхайся, це красиво!
З посмішкою усе вдасться,
Посміхнись і буде щастя!»
Ким він був цей чарівник?...
Розказав мені і зник.
Та пораду пам'ятаю,
Посмішкою день вітаю.
Усміхається до мене
Синє небо незбагненне.
Усміхаються сніжинки,
І дорослий, і дитинка...
Хочу я й тобі сказати,
Годі нити , нарікати!
Не печалься, зупинися,
Будь щасливим, посміхнися!
©Катя Сорока
