Я вийшла в дощ, пливу у небо.
Літать не вмію — плисти треба!
Мені до зірок, до Творця…
У інший вимір, до кінця.
Туди, де тиша і краса...
Чекає там... твоя душа...
Така близька мені та мила.
Жити без неї — вже несила...
Лишень торкнутися, на мить...
О, Боже, чом же так болить?
Я пропливатиму в туман,
слізьми доллю цей океан.
Але до тебе допливу,
щоб знов сказати, що люблю...
Ні, не сказати — заволати!
Тебе не в змозі я забрати...
Навіщо час повільно йде?
То ж, забери тоді мене…
Барчук Р
