Я в обіймах тиші хочу відпочити,
заколихати до світанку всі свої думки,
а у гості, на ніч, спокій запросити,
і замкнути двері надійно на замки.
Всі тривоги й смуток випущу в фіранку.
Хай темрява накриє їх чорним полотном,
а вітер віднесе у безвість, до останку,
вернЕться й задрімає у травах під вікном.
Свіжий подих ночі весняної відчую.
Вдихну на повні груди духмяний аромат.
З відкритою фіранкою так і заночую...
Вже Місяць сів на хмарку... Небесний діамант.
Магічно... Вимкну світло. Вікна не зашторю.
Хай заповнить Місяць сяйвом пустоту.
Нічка дуже рясно порозсипала зорі.
Візьму і намалюю усю цю красоту...
Долаючи безсоння, буду рахувати,
нанизувать намисто із зоряних прикрас.
Та навіть й не помічу, як зайде сон до хати
і в забуття покличе, хоч на короткий час...
Так хочу відпочити, загорнувшись в тишу...
Тетяна Зензерова.
17.05.2025.
