Я так люблю простих собі людей,
Простих душею, розумом і змістом.
Я в людях цих знаходжу привілей,
Бо майже кожен з них є оптимістом.
Розмову з ними можна завести
На будь-яку довільну мені тему,
І рішення поможуть віднайти
На всі питання чи якусь проблему.
Із ними просто бути ким ти є,
І носа дерти вгору їм не личить.
Із перших слів їх кожен пізнає,
Вони тобі лише найкраще зичать.
Я так люблю простих собі людей, -
Таких багато, якщо глянути довкола, -
У них теплом аж віє із грудей,
Не підведуть ці люди у житті ніколи!
© Людмила Степанишена
