Я так чекаю казки та чудес,
Засніженого міста на долоні.
Чекаю, щоб нарешті світ воскрес,
Легеньким снігом притрусивши скроні.
Я так чекаю тої справжньої зими,
Легкого хрусту вранці під ногами.
Прокинутись - а там метуть сніги,
Які морозом приведуть до тями.
Я так чекаю казки, дива і чудес,
Зими такої, як були ми діти,
Де кожен, не зважаючи на стрес,
Умів по-справжньому, по-справжньому радіти.
Де поміж гір в патлатих кожухах,
Ходила радість, не відчувши втому,
Де ми тримали у своїх руках
Санчата, рукавиці і в мішку солому...
Я так чекаю дива та чудес,
Щоб оживились душі зголоднілі,
Щоб сам Господь із милістю з небес
Очистив бруд в біленькій заметілі.
Аліна Войтенко
