Я сьогодні, як та чарівниця...
От, захочу -- і дощ розжену!
А чого він реве, як вдовиця
і гамселить колючу стерню?
Наварю в казанку диво-зілля,
там полин і чебрець, деревій,
листя м'яти , малинове гілля,
мак-відун, іван-чай лісовий...
І поставлю узвар той на ґанку:
-- На, смакуй. І не рюмсай уже.
Бо покличу я бабу-циганку,
то запхає до торби тебе.
Погостив трохи. Буде із тебе .
Не брудни черевички мені...
Не розводь сіру нежить між ребер.
Йди додому. Іди вже собі.
Хочу сонцем іще милуватись,
і збирати гербарій із днів
кольорових і світлих. Всміхатись.
Стріти жовтень між жовтих шляхів.
Я його забалакаю трохи,
відведу за осінню межу.
Сиві хмари -- задавнені вроки --
крізь туман молоком проціджу.
Почалапає дощик додому,
набундючить у хмарах чуби.
Розімліє від чаю. І втома
заколише його... до весни...
Я сьогодні, як та чарівниця...
15.09.2022
Людмила Галінська
