Я раніше дуже боялася...
Боялася, що мене залишать, боялася стати непотрібною.
Боялася зробити щось не так, нашкодити, образити, завдати болю людям.
А люди, з якими я стикалася, тим часом про це взагалі не думали.
Вони ранили, ображали, йшли.
І я, одного разу, чи то втратила чутливість, чи сама перетворилася на одну з таких людей.
Мені стало глибоко наплювати
на те, як прозвучать мої слова
для того, хто мене ображає.
Я навчилася зачиняти за собою двері так само легко, як це робили колись інші, залишаючи мене на самоті й журбі.
Настав час, коли я перестала боятися бути непотрібною, знедоленою, зайвою, розлюбленою.
Я закрила душу від людей так,
як закривають на зиму літній будиночок, непризначений обігрівати людину тоді, коли ледве вистачає тепла.
Для багатьох я стала здаватися пихатою і холодною, а я просто втомилася жити в постійному занепокоєнні.
І так, тепер я стала вільною від страху втратити того, хто не побоявся втратити мене...
© З мережі Інтернет
