Я не поїду. Не шукай слова
Переконань — пусті, одноманітні.
Я тут. Я ще існую. Я жива.
Не їхала ж — ні в лютому, ні в квітні.
Не умовляй. Це все дарма. Облиш.
Не говори, що тут втрачаю крила.
Якби ж так просто: помах і — летиш.
Якби ж так легко: вдих і — відпустило.
Кордони захищають від біди.
Але не серце, що від болю терпне.
Це міф, що жінка горнеться завжди
Туди, де тихо, захисно і тепло.
Мені тут тепло. Тут моя земля.
"Ти нам потрібна", — як таке забуду?
Навряд чи зможу гріти звідтіля.
Я не боялась. Не боюсь. Й не буду.
Тут кожна рана миттю зажива.
Тут тільки перед Господом — уклінно.
Повторюю, як мантру: "Я жива!"
Цей іспит обіцяла — "на відмінно".
Я не поїду. Не питай — чому.
Зі мною Віра і Любов — безмежні.
Тут, як один, усі женуть пітьму —
Нескорені, незламні, незалежні!
© Copyright: Олена Черненко
