Я не читав ще метрику землі,
Та день її народження вгадаю –
І кожну весну з вирію послів,
На се величне свято виглядаю.
Коли тендітні проліски малі,
Кокетливо голівками гойдають
І горнуться до матінки-землі,
Бо іншої любові ще не знають.
Хай обмине безжалісна рука
Святу красу весняного розвою…
Прийду до гомінливого струмка,
Що дзюркотить під древньою вербою.
Про що він ніжно жебонить землі,
Чому святково нині так співає?
Спитаю у журливих журавлів,
Що прилетіли із чужого краю.
Спитаю в бджілки й вишні у саду,
Спитаю сиві гори, що дрімали.
Чи землю таку вічну й молоду
Із уродинами сьогодні привітали?
І відповіла бджілка й журавлі,
І сиві гори й вишенька-красуня,
Що все на цьому світі від землі,
А ми земні – лише її відлуння.
Хай освятить і сонце, і роса
Землі барвисте, незрівняне свято.
Бо від землі і ласка, і краса,
Бо від землі кохання і зачаття.
22.04.2023 р.
