Я лиш піщинка в рідній Україні,
А скільки маю ласки і тепла,
Даровані мені, і не єдиній.
Такою ненька в нас завжди була.
Зуміла вистояти, ворогів здолати,
Родючі землі зберегти віки,
Завжди гостей привітно ждала в хату,
Добро лилось із щедрої руки.
Та надто різко доля обійшлася,
Весь час в двобої мусить бути з злом.
Лиш завдяки Синам ще не здалася,
Все намагається поправити добром.
Вже скільки років вільна, незалежна.
Здавалося б, розквітнути пора,
Та чорні хмари згущені безмежно --
Дволикі не бажають їй добра.
Той, пролетарський дух, ще їх бентежить.
Відсутні в планах мир і благодать,
Тому й мутять, як зрадникам належить,
Тож змушені Сини знов воювать.
Народе мій, допоки нам терпіти?
Знущанням вже пора покласти край!
Ми вроджені усі щасливо жити.
Лише для нас Бог виділив цей рай.
Олеся Жданюк
