Я КРИЧУ ТОБІ, БОЖЕ
У зверта нні, мій Боже, до тебе
Я кричу і ридаю душею:
Мій народ відліта є у небо,
Мій народ засипа ють землею.
.
Мій народ у окопах ночує,
Рідний дім в снах коротких насни ться.
Він солдатам малюнки малює,
Що танцюють чи грають на скрипці.
.
Закриває свого побратима,
Кожен день смерті дивиться в очі!
Йому зв’я зують руки за спи ну,
Бо він жить на землі вільно хоче!
.
…На труні побратима ридає
Порятований ним, живий досі
Й замість того, хто хижо вбиває,
Ві н у матері про щення просить!..
.
Мій народ сиротіє чи гине
В материнському теплому лоні.
Йому кулю пускають - з-за спи ни,
Пі шим – в груди, в беззбройні колони!
.
Мій народ за свободу – воює,
Де з землі тво рить майстром скульптури
І віршами ту дійсність римує!
Фронт – то цвіт його, міць і культура!
.
Мій народ у полоні катують
І «фільтрують», кида ють в підвали!
Ще малими дітьми – депортують,
Щоб коріння своє забува ли!
.
Йому мрії руйнують дівочі,
Рідний дім, виганяючи з нього!
У пітьму свою вкинути хочуть,
В лютий хо лод! Вдаю ться до всього!
.
Над маля тком – жорстокі знущання!
Все те бачить прив’я зана мати!
Посягну ли усі ці дія ння
Ще й Ім’я м Твоїм благословля ти!
.
Я мовчанням кричу, чуєш, Боже?
В мене серце охрипло від крику…
Як на це світ дивитися може???
Я ж того не забуду! Довіку!
Автор: Ольга Кириченко (Сліпенька)
