Я їду додому , до рідної хати,
де матір старенька чекає , і тато.
Стоять на порозі - дітей виглядають.
Я їду додому, мене там чекають!
Найвірніші друзі , не зрадять , не кинуть!
Коханням своїм обцілують дитину!
Немає докору в очах їх старечих,
лише запитання :"Ну , як ти , малеча?"
І скільки не сплинуло б років без ліку,
дитиною буду для них я довіку.
Я їду додому так , наче на свято!
Вертаюсь здалека до рідної хати!
Мене прихистять , і любов'ю зігріють.
Побачу , зненацька , в очах їх надію,
на те , що залишусь, догляну стареньких...
Звичайно догляну , і тата , і неньку...
...лиш тільки не зараз, бо треба спішити.
Чекають на мене обов'язки ,й діти,
Які потребують тепла і любові,
тож треба вертатись.Бувайте здорові!
Вони зрозуміють , і тато , і ненька.
У купі поплачуть , в куточку тихенько,
проводять дитину свою до порогу,
ласкаві слова прошепочуть в дорогу...
І жаль розбиває знов серце дитяче -
Коли ж це я зможу стареньких побачить?
грудьми притулитись до тата , й до неньки?!
А в думці прошу:"Дочекайтесь , старенькі..."
Ліді, Бугайова.
