Я дякую Богу за те, що я – МАМА,
Хоча прокидатись доводиться рано,
І пізно лягати. Читати казки.
Сніданки-обіди-вечері-садки.
-Матусю, поїсти!
-Мамусю, читай!
-Я хочу гуляти, рідненька, вставай!
-Я супчику хочу!
-А я – пиріжок!
-То мо я мамуся!
-Ні, я лиш синок!
І зранку до ночі у хаті гуде,
Я тішуся цим – так завжди не буде !
Бо виростуть діти – полинуть в життя,
Та зараз для них найдорожча – лиш я!
Я ж встигну колись ще набутись без них,
Без галасу в хаті, розкиданих книг,
В порядку стерильному та чистоті
Я точно згадаю про ро ки ось ці –
Де казка – повсюди, де я – чарівниця,
Для своїх дітей – добра фея й цариця!
Де я для синочків найкраща у світі,
Де можу їх мрії й бажання здійснити!
Де вмію цілунком загоїти ранки,
Цукерки - у ду ші, всю ніч – колисанки,
Де захват малює в дитячих очах
І сонячний промінь, й малесенький птах.
Де іграшки всюди, де щебіт та сміх,
Недоспані ночі, де «Ангел» у сніг,
Де щастям пронизане наше життя!
В дитинство синочків – нема вороття...
Тож доки ще діти мене потребують,
Ще ходять за ручку, ще на ніч цілують,
Щаслива від цього! Ціную ці дні!
Я – «МАМА» - і цього достатньо мені!
© Ірина Левко
