Я дерево, я сніг, я все, що я люблю
І, може, це і є моя найвища сутність…
…………................ Ліна Костенко
***
Я дерево, що проросло корінням
У вічну душу рідної землі.
Тут мощі моїх родичів нетлінні,
Тут мої радощі і болі, і жалі.
Я колосочок ярої пшениці
Із неосяжних батьківських ланів.
Тут моє небо, місяць і зірниці
І розмаїття веселкових днів.
Я цвіт вишневий на раменах вишні,
Я дідух із предвічного Різдва.
Я в сему світі праведний і грішний
І мрійник, що повірив у дива.
Я джерело бездонної криниці,
В які живильна сила й таїна.
У грізні дні беру у руки крицю –
У великодні – п'яний без вина.
Ніякі бурі, ані лихавиці,
Не зломлять мого дерева могуть.
Буде пшениця в полі колоситься,
Сади рожевим цвітом розцвітуть.
Не вичахнуть святі джерела роду,
Допоки люди на землі живуть.
Пощезнуть виродки, кати народу
І немовляток бузьки принесуть.
Іван Війтенко
