Вже менше залишилось, ніж було.
Вже збігла й половина, і дві треті.
Вже стільки моїх весен відцвіло,
Що й не злічить в щоденній круговерті.
Вже стільки стоптано галош, чобіт.
Вже зношені давно дівочі плаття.
Стоїть переді мною грішний світ,
Перед хрестами Божого розп"яття
Стоїть і молиться. Але не весь.
Є ті, що Заповіді кинули під ноги.
Війна палає поруч, а не десь.
Горять батьківські землі і пороги.
Життя минає в темряві ночей.
Дні поспішають, їх не зупинити.
І котяться знов сльози із очей,
Бо тяжко стало моїм дітям жити.
Непросто сіять ярі пшениці.
Нелегко до землі уже згинатись,
Ловити карася у осоці
І сонечку, і літу посміхатись.
Вже менше. Ще цей клятий супостат
Вкорочує життя навіть дитині.
Живу серед щоденних втрат
І знаю, як нелегко Україні.
Але живу. І плачу, і молюсь.
Пишу віршований щоденник долі.
І подумки на полечко дивлюсь,
Де зеленіють батькові тополі.
Г.Потопляк.
