Витинанки з’явилися на території України в оздобленні сільських хат у середині ХІХ століття. Тривалий час цей вид мистецтва вважався вимираючим. Проте майстриня зі Львова Дарія Альошкіна знайшла новий спосіб привернути увагу до українського ремесла, створюючи витинанки для сучасних інтер’єрів, громадських закладів та обкладинок для книжок. Жінка створює великі за розмірами витинанки-фіранки, які вже підкорили Польщу, Францію та навіть Південну Корею.
Назва витинанка походить від слова «витинати», тобто «вирізати». Це орнаментальні прикраси житла, які вирізають ножем або ножицями силуетно або ж ажурно з білого та кольорового паперу. При виготовленні паперових витинанок використовували геометричний чи рослинний орнамент, інколи траплялися й зображення тварин, людей, предметів побуту та будівель. Папір складали в декілька разів: від двох до восьми. Це був дешевий та простий спосіб прикрасити житло до свят.
Раніше витинанки використовували для прикрашання вікон, стін, грубок, полиць і печей. Традиційно у витинанки закладали сюжет, який розповідав, що відбувається в селі: які були свята, весілля, хто народився.
Вважається, що перші у світі витинанки з’явилися у VІІ–ХІІ столітті в Китаї. Прототипом українських витинанок дослідники вважають невеликі шматочки білого паперу з ажурно витятими краями — кустодії, що служили підкладкою та оздобою для канцелярських печаток у середині ХVІ ст. Ажурно витинали лише краї, центр залишався для відтиску печатки.
