Вишивка є одним із найулюбленіших і найпоширеніших видів рукоділля. За старих часів на Русі всі жінки володіли цим мистецтвом. Вишивка була пов’язана зі стародавніми звичаями й обрядами українського селянства. За допомогою голки й різних ниток українські жінки перетворювали просту тканину на витвір мистецтва.Дівчинка восьмилітнього віку починала готувати собі придане і до п’ятнадцяти-шістнадцяти років повинна була мати святковий і буденний одяг, скатертини, рушники, яких мало б вистачити на декілька років. Готували рушники, якими одаровували на весіллі рідню жениха й почесних гостей. Перед весіллям улаштовували виставку виробів, а за їхньою кількістю та якістю визначали майстерність і працьовитість нареченої.Мистецтво вишивання має багатовікову історію. У давні часи, коли люди жили роз’єднано, кожен народ, а іноді й невелике селище мали свої особливості у вишивці й інших видах народної творчості. З покоління в покоління майстрині відпрацьовували й поліпшували узори й кольорову гаму, створювали зразки вишивки з характерними національними рисами.Сучасну вишивку можна використовувати для прикрашання дитячого й жіночого одягу, а також побутових речей: завіс на вікна, серветок, наволочок, килимків і панно, рушників, фартухів, сумок, сувенірів тощо.Отже, вишивка — це мистецтво прикрашати тканину. Протягом століть вишивальниці експериментували з відповідними матеріалами, розвиваючи й удосконалюючи своє мистецтво, черпаючи натхнення в навколишньому світі, у мистецтві, в орнаментах інших часів і культур. Вишивку використовували для багатьох цілей: щоб увічнити пам’ять про події приватного або суспільного життя, для висловлення різних політичних або духовних ідей, щоб продемонструвати статус, розповісти яку-не-будь історію або прославити красу природи.Є в Україні символи, у яких вишивка відіграє важливу роль. Наприклад, вишитий рушник в Україні — здавна неодміннийАтрибут традиційних народних свят. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Під час будівництва нового дому рушниками піднімали сволок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який ставали молодята, був запорукою вірності. Рушником зв’язували руки нареченим, бажаючи їм щасливої й міцної сім’ї.Останнім часом усе частіше можна побачити людей в українських сорочках — їх одягають у дні релігійних і національних свят, на наукові конференції та громадські зібрання. Певне, сучасні українці інтуїтивно відчувають, що їм бракує таємних символів, які гармонізують життя.Змінюються часи. Змінюються покоління, їхні уподобання та погляди. Змінюються одяг і прикраси. Але залишаються віковічні традиції, які єднають нас із нашими пращурами. Серед них і традиції, пов’язані з вишивкою. Ці традиції є історією нашої країни, історією окремої родини, історією кожної людини. Тож збережімо цей скарб, щоб передати його наступним поколінням.
*******
Вишивка прийшла до нас із сивої давнини. Вона прикрашає рушники, скатертини, сорочки, обруси.
Дівчата повинні були знати це гарне ремесло. Адже наші предки вірили у чудодійну силу вишивки. В Україні налічувалося дуже багато прийомів вишивання: хрестик, гладь, плетіння, мереження. Використовувались різні кольори. Червоний колір символізував любов, чорний – журбу, білий – надію. Візерунки також мали символічне значення. Калина означала красу та продовження роду, мак – добробут і молодість, барвінок – вірність, волошки – ніжність і скромність, троянди – рух та кохання, соняшник – символ світла та праці.
Предки передали нам своє чудове ремесло. Воно є окрасою багатьох наших оберегів.
