У становленні особистості школяра, формуванні його громадської та національної свідомості визначну роль відіграє краєзнавча робота.
Протягом багатьох років впроваджувала усну історію у роботі шкільного музею. Усна історія сьогодні не є окремою дисципліною в процесі викладання історії та виховної діяльності учнів, вона скоріше розглядається як дослідницька методика, яку застосовують для вивчення конкретного історичного факту учасники й свідки якого до сих пір живі. Усна історія відноситься до методів, які використовують у різноманітних дисциплінах. Учні за допомогою цього метода невимушено й самостійно формують свій погляд на історичні події.
Використання усної історії в школі (особливо в роботі шкільних музеїв) не передбачає суворого дотримання правил.
Метод усної історії допомагає досягнути наступних цілей:
В невимушеній формі мотивує школярів до вивчення новітньої історії (нові знання, окрім обов’язкової інформації, яку учень отримує в школі).
Знайомить учнів з проблематикою новітньої історії і тими її аспектами, які не передбачає навчальний план (наприклад, з другорядними темами шкільної програми).
Учні можуть ознайомитися з регіональною специфікою історії.
Відбувається зустріч з сучасниками.
Учні засвоюють й інші, окрім звичного навчання за шкільною програмою, форми навчання.
Музей історії села Олександрівка та історії школи працює з 2007 року.
Мета діяльності шкільного музею – сприяння розвитку творчих здібностей учнів, виховання потреби постійного самовдосконалення учня як особистості, формування його соціальної зрілості через захоплення улюбленою справою. При шкільному музеї систематично здійснюється пошукова робота, яка супроводжується дослідницькою діяльністю. Відомо, що в результаті дослідницької діяльності в учнів формуються такі риси як допитливість, цілеспрямованість, ініціативність, дисциплінованість, вимогливість, прагнення до пізнання суті. В практиці збору матеріалів для свого музею використовуємо метод усної історії. Це один з методів, як можливо учнів спрямувати до самостійного мислення про історію рідного краю. Це метод, за допомогою якого учень вивчає нову інформацію, яку отримав при опитуванні осіб, які були учасниками або свідками історичного явища, чиї особисті відношення збагачують знання учнів про історичний період. При спілкуванні ізсвідком-респондентому школярів формується особистий погляд на історичні події. Вони розуміють, що крім історії підручника є історія повсякденного життя простих людей.Збір інформації очевидців історичних подій мотивує учня вивчати новітню історію, шукати додаткову інформацію, робити висновки про регіональну історію, яка має особистий характер. Часто метод усної історії проходить в рамках проектної діяльності. Краєзнавчі проекти реалізуються як колективні, так і індивідуальні. За час існування шкільного музею учні взяли участь у проектах:
«Односельці під час голодоморів 1932-1933 рр та 1946 – 1947 рр»;
«Односельці під час Другої світової війни»;
«Односельці – ліквідатори аварії на ЧАЕС»;
«Односельці – інтернаціоналісти»;
«Мої односельці»;
«Односельці в АТО».
Учні Олександрівськоїшколи збирали, опрацювали і архівували свідчення та документи із домашніх архівів очевидців важливих моментів історії рідного села. Ці проекти презентували на предметному тижні з історії. А зібрані матеріали є шкільним музейним фондом.
Метод усної історії має свої переваги:
Можливість зафіксувати не зафіксовану раніше інформацію;
Можливість відтворити події, які були заборонені тоталітарним режимом;
Можливість висловитися людям, яких раніше ігнорували;
Можливість детальніше вивчити історію рідного краю;
Можливість відтворити народну історію.
Усна («Жива») історія складається з інтерв’ю або історії життя свідка-респондента та формує нові погляди на історичний факт.Під час спілкування з респондентом ми з учнями зустрічаються з такими проблемами:
не всі люди погоджуються на інтерв’ю, мотивуючи це небажанням повертатися в минуле, боючись , що пам'ять може зрадити, кажучи «Я вже все про себе розповідав» або за віком, станом здоров’я;
учні не завжди задають відкриті запитання, отримуючи однослівні відповіді «так» або «ні»;
свідок, особливо похилого віку, відтворює свою розповідь, як підсумок свого життя, часто відходить від заданого запитання та від хвилювання, не завжди чітко висловлює свої думки;
учні не завжди слідкують за тривалістю інтерв’ю, в наслідок чого, респондент не зберігає увагу і втомлюється (згідно рекомендаціям тривалість інтерв’ю – до 60 хвилин).
Ще один важливий фактор застосування усної історії в шкільній практиці – це спілкування з членами родини на конкретну історичну тему. Зрозуміло, що цей аспект не є умовою, однак у той же час у більшості випадків учні-інтерв’юери вибирають свідком-респондентом когось зі свого найближчого родинного оточення.
Метод усної історії має свої недоліки: суб’єктивність інтерв’ю, отримана інформація не співпадає з архівними даними, ненадійність інформації.Усні історії, які розповідають люди, показуютьдещо інший ракурссприйняття подій, ніж той, який конструюють історики, і той, який пропонуютьполітики. Пережитий і переосмислений в ході усних розповідей досвід вказує на те, що світнасправді значно складніший і багатогранніший, а не спрощений, як зазвичай подає офіційнапропаганда.
У 2015 році Чеська громадська організація Асоціація з міжнародних питань(www.amo.cz) оголосила про проведення конкурсу шкільних проектів для вчителів історії та суспільних дисциплін «Повсякденне життя в СРСР у період 1980 – 1991 роках». Учні старших класів два роки поспіль у 2017 та 2018 роках, брали участь у ньому. Конкурс проводився між реалізованими проектами «Oralhistory». Приймалися проекти, усно історичні інтерв’ю, які були реалізовані вперше і виконані за методикою «Oralhistory».
Учасником конкурсу був вчитель, який координував та супроводжував учнівські проекти. Мета конкурсуполягала у вивченні новітньої історії з погляду мультиперспективності. Під час проекту учні навчилися формулювати запитання, робити інтерв’ю, аналізувати його, визначати поле для дискусій. Реалізація проекту допомогла усвідомити і учням, і вчителю, що історію завжди проживає людина, яка має власний досвід і відповідно до цього досвіду характеризує події з минулого. У 2017 році наш проект «Усна історія. Сім’я і побут. Мода весільного одягу та святкування 80-90 – х років ХХ століття» увійшов у шістку кращих учнівських проектів (четверте місце), яке визначило журі, і запросили координатора до участі в освітню поїздку до Чеської республіки. Учні були нагороджені дипломами та цінними призами у вигляді історичної літератури. У 2018 році учасники конкурсу шкільних проектів з тем «Усна історія. Сім’я і побут. Іграшки 80-90 років минулого століття» та «Усна історія. ЗМІ. Телебачення 80-90 – х років ХХ століття» були нагороджені дипломами учасників конкурсу.
Метод усної («Живої») історії вчить повністю занурюватися в ті чи інші історичні періоди, переосмислювати значення подій, розуміти причинно-наслідкові зв’язки, створює творчі асоціації: епоха — події, людина — епоха.
