Мета: розширити уявлення учнів про народні символи й обереги; розвивати бажання вивчати історичне минуле, культуру, звичаї та традиції українського народу; виховувати шанобливе ставлення до звичаїв і традицій українського народу, почуття патріотизму, усвідомлення своєї національної неповторності, любов до неньки України, бажання знати та продовжувати традиції свого народу.
Обладнання: Стіл покритий вишитою скатертиною, на ньому рушник з хлібом-сіллю, вузлик з сіллю, макет печі, скриня, вишиті сорочки, хустки, віночки, стрічки.
Хід заходу:
Ведуча: Гостей дорогих, ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом, любов’ю та миром.
Для людей відкрита хата наша біла
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.
Учень: Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,
Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі.
Ведуча: Добрий день вам в нашій хаті! Спасибі, що прийшли, сідайте. Відвідайте нашого хліба з сіллю, щоб були всі здорові та веселі. Як хліба з сіллю скуштуєте, так і силу відчуєте. Хліб цей ми спекли у новій печі, з борошна нового врожаю. Сіль привезли з Криму, сусіди-чумаки. (Показати вузлик з сіллю).
Учень: Добрий сусід – краще родини.
Учень: Не став дім,- поки не придбаєш сусіда до душі.
Ведуча: Старі люди казали, що берегиня роду, то хата, оселя, усе що в ній є. Що збагачує, освячує сім’ю, це пісня, вишивка, добре слово і спогади. Розгляньте наш дім, нашу велику хату. Вона тепла, чиста, вікнами до сонця. Мати завжди навчає дитину:
Учениця: Тримай хату як у віночку і рушничок на кілочку.
Тримай відерця чистесенькі і водиці повнесенькі.
Учениця: Хата моя, біла хата, рідна моя сторона.
Пахне любисток і м’ята, мальви цвітуть край вікна.
Учениця: Хата моя, біла хата, казка тепла й доброти.
Стежка від тебе хрещата, в’ється в далекі світи.
Учень: Давня українська хата. На стінах рушники, розмальована піч, стіл, стара скриня. У чистому кутку ікона, на столі хліб, пахне травами.
Ведуча: Українці дуже люблять свою хату. Хай вона буде не великою й небагата, але хай буде своя.
Діти виконують українську народну пісню « Ой дівчино шумить гай».
Ведуча: Народна мудрість підказує, що хата без гарної господині - як сирота. Бо хату треба любити, прикрашати, як любить своїх дітей сива мити.
Послухайте пісню « Смерекова хата» у виконанні Назарія Яремчука на слова Миколи Бакая, музика Павла Дворського.
Ведуча: Де б людина не була, куди б її доля не закинула, але вона завжди згадує свій дім, і повертається до своїх батьків.
Зараз послухайте загадку про яку річ у хаті йде мова:
Я морозу не боюся, а хто мерзне – я сміюся.
Біля мене всі товчуться і веселі діти в’ються.
Всі до мене! Є у мене і печене, і варене. (Піч).
Учениця: Гордістю нашої оселі є піч. Піч – це як мати, була головною в хаті. Піч завжди ставив найкращий майстер. Сам він її і перевіряв чи гарно горить. Піч займала в хаті багато місця, то за цим не жалкували. Піч обігріє, нагодує, обсушить. А як гарно пахне від неї насінням, сухими травами, ягодами.
Ведуча: Пропоную відгадати загадки:
Маю чотири ноги, ще й чотири кути.
В полотно мене вбивають, їсти й пити заставляють. ( Стіл).
Ой ви, діти,- квіти наші, наварю вам горщик каші,
Поїсте ви до смаку; - мовить бабка у кутку. ( Піч).
Зв’язаний, скручений, а щоранку по хаті танцює. ( Віник).
Б’ють мене ціпами, ріжуть мене ножами.
За те мене отак гублять , що всі мене дуже люблять. ( Хліб).
Учениця: А я бажаю розповісти як моя бабуся хліб пече. Хліб вона пече в жіночий день: середу чи п’ятницю. Коли тісто готове, вона добре протоплювала піч, розгрібала жар, кладе на дерев’яну лопату з капустяним листом. Все робить не поспішаючи, тихо, обережно. Готові паляниці складає на столі і накриває хліб рушником.
Учень: - В народі кажуть, не можна класти хліб догори сподом.
- Не можна різати від себе.
- Не буває поганого хліба, буває невміла господиня, що його пече.
Ведуча: Люди знімали перед житнім полем шапку і кланялись йому. Прославляли в піснях жатву, бо хліб і життя були святі.
Ведуча зі скрині дістає рушник: Був на Україні звичай, а в деяких родинах він і залишився і на сьогодні, на щастя дарували рушник. Їх називали оберегами людини. Хата без рушника – казали в народі – це хата без дітей.
Учень: З рушником проводжали людину в останній путь. Рушники дарували майстрам – будівельникам. Рушником зустрічали сватів, рушниками прикрашали ікони.
Учень: Після жнив господар зустрічав женців з хлібом і сіллю на рушнику. Учень: Коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, як оберіг від лиха. Це відображено в сучасних піснях.
Прослуховування пісні: « Пісня про рушник» (Рідна мати моя).
Слова: Андрій Малишко. Музика: Платон Майборода.
У виконанні Дмитра Гнатюка.
Ведуча виймає з скрині сорочку.
Було повір’я, що сорочка вишита і подарована: на добре і хороше життя. Сорочку вишивали й дарували не будь-кому, а тільки людині – особливо близькій і рідній: дитині, братові, нареченому, батькові, чоловікові. Наші батько і матір вважали, що сорочка полотняна не лише захищає від негоди, а й боронить від лиха. Вишита сорочка мала чарівну силу.
Учень витягує з скрині віночок. Український віночок оспіваний у піснях і легендах. Віночок – це плетене коло із квітів, листя. Він символізує добро і надію, молодість і кохання. Віночок нагадує сонце, за повір’ям захищає від різних хвороб, згубного ока, недоброго духа.
Дівчатка вплітають квіти у імпровізований віночок.
1- Я вплету до віночка любисток і васильок – у віночку це символ людської відданості, вміння бути корисним.
2- А я вплету чорнобривця – символ вроди.
3- Я вплету безсмертник, бо він символ довголіття.
4- Я вплету цвіт вишні та яблуні – символ материнської любові.
5- А я вплету до віночка ружу – це символ віри, надії й любові.
6- Вплету до віночка незабудку – символ хорошої пам’яті.
7- Я вплету до віночка незабудку – символ хорошої пам’яті.
8 - А я вплету мак, бо він символ крові невинно вбитої людини.
Ведуча: Крім квітів у вінок вплітають стрічки. Люди вірили в їх магічну силу. Стрічки оберігають волосся від поганих очей.
Вплітались вони довжиною дівочої коси, щоб сховати її.
Діти прикріплюють до віночка стрічки.
1- учень. Першою у віночок я плету світло-коричневу стрічку – символ землі-годувальниці.
2- учень. Поряд з коричневою вплету жовту стрічку – символ Сонця.
3- учень. За ним я вплету світло-зелену – символ краси і молодості.
4- учень. А я вплету блакитну і синю – символ неба і води.
5- учень. Далі я за в’яжу жовтогарячу стрічку – символ хліба.
6- учень. Я – фіолетову – символ людської мудрості.
7- учень. А я малинову – символ душевності.
8- учень. Я за в’яжу рожеву – символ достатку.
9- учень. А також білу – символ пам’ять про померлих.
Учениця: У віночках дівчата ходили на свята, весілля. В день на Івана Купала дівчата йшли до річки і пускали віночки по воді. Віночок пливе до берега – чекай весілля, пливе далі по воді – гуляти іще рік, потоне вінок – чекай біду. Дівчата виконують танець з віночками.
Ведуча: Подивіться, що ще є у нас в скрині – витягує хустку. Хустка у народному побуті була символом вірності і пам’яті. Такий пам’ятний дарунок супроводжував козака в поході, чумака в мандрах.
Учень: Веселі хустини дівчата і літні жінки одягали на роботу, весілля, коли йшли у гості, коли пекли хліб. Чорні хустини покривали голови дівчат і літніх жінок у горі.
Учениця: Той оберіг, традиції і звички,
Усе притягує до рідної землі
Калина рідна, верби біля річки
Й тополі в полі в присмерковій млі...
Усе чарівне, рідне, миле серцю,
Усе найкраще в рідному краю:
Ліс, поле, луг, малі озерця –
Я тут живу, на цій землі стою!
Це рідний край, чарівна Україна,
Тут рід, моє коріння, вся сім’я.
А в небо лине молоде пагіння,
Ми - діти! Українці на ім’я!
Ведуча: Ось і підходить до закінчення наша зустріч із історичним минулим нашого народу, його символами й оберегами. Сподіваюсь, що вона не залишила байдужим нікого. Діти, бережіть звичаї, шануйте обереги! Любіть неньку Україну, любіть українську мову, співайте українських пісень. Хай з кожним днем розквітає і міцніє наша ненька Україна.
Звучить пісня « Боже, Україну збережи» , у виконанні Тараса Петриненка.