Вітаю Вас мої дорогі читачі. Як Ви думаєте, що спільного між актором та вихователем?
У педагогічній професії, як і в акторській, треба бути від природи схильним навчати інших. Правда ж, ніколи на сцену оперного театру не вийде людина, яка не має голосу? Так і в педагогічній професії. Хтось скаже: в освітньому «театрі» дуже багато «акторів», то де ж набрати здібних, коли таких буває всього 5–10 відсотків від населення країни? Так–от, треба створити такі умови, щоб ці 5–10 відсотків обов’язково стали педагогами. Суспільство має про це подбати, бо саме вчитель надзвичайно впливає на всі рівні розвитку суспільства — на політичний, ідеологічний, технічний, мистецький тощо. І треба, щоб суспільство та його лідери пам’ятали: без учителя немає прогресу. Один із канцлерів Німеччини казав так: дайте мені дві тисячі обдарованих вихователів і ви побачите зовсім іншу Німеччину. Він не сказав дайте економістів чи юристів. Він сказав: педагогів. Бо саме від них іде й наука, й технологія, й культура, й душа людська. Пам’ятаєте вислів: «Кадри вирішують усе»? Не кадри, а педагоги, на моє переконання, — це основна продуктивна сила суспільства.
В Японії ще в епоху Мейдзі, якраз коли в нас кріпосне право відмінили, звернули увагу на вчителя і на те, що тільки він може неабияк допомогти суспільству в культурному, технічному, технологічному плані. На якому щаблі розвитку зараз Японія, всі ми знаємо.
Насправді в суспільстві найлегше вирішити проблему хорошого вихователя . Чому? Тому що здатність працювати педагогом виявляється ще в дитячому садочку. Якщо це вчасно помітити і привернути людину до педагогічної праці, талановитих педагогів нам не бракуватиме.
Зрозуміло, колективна дія акторського ансамблю на сцені зовсім інша, ніж педагогічна дія в групі, де педагог-актор має відразу ж стати педагогом-режисером, віддавши свої акторські функції учням. Постає питання, як зробити дітей діяльними, не байдужими до вихователя, теми заняття. Більше того, як зробити їх щасливими від перебування на занятті, у садочку в цілому, від спілкування з педагогом на уроці і працівниками в садочку.
Педагогічну дію єднає з театральною їхня органічність, що зумовлює процес творчості за законами самої природи. Це означає, що і актор, і педагог, як і в житті, мусять набути досвіду по-справжньому бачити, слухати, мислити, переживати, а не уявлятися такими, що мислять, переживають, діють. Однак в органічності приховується і відмінність між актором і педагогом, а отже, й між відповідними діями. Якщо перший має навчитися правильно сприймати, оцінювати, знаходити рішення і впливати на суб'єктів, що його оточують, в умовах художнього узагальнення, то другий, концентруючи в собі акторсько-режисерські можливості, — доводити результати свого впливу до художнього узагальнення. Якщо акторові доводиться на сцені по-новому навчатися всього, що йому вже знайоме в житті, то педагогові слід навчатися бути природним, самим собою, тобто вчителем з поглибленим баченням життя через призму своєї професії. Проте і йому не завадить систематично тренувати органічність дії для умов публічності. Досконалість і акторської, і педагогічної професії слід відкривати в їх труднощах. Доказ цього — слова Станіславського: "Пам'ятайте, моє завдання — навчити вас важкої праці ."
