Ви бачили, як плачуть небеса?
Холодними осінніми ночами.
Як журавлі із розпачу кричать,
Прощаючись із рідними місцями.
Як стогнуть і криваві сльози ллють,
На свіжі не потоптані могили.
Як землю омивають, аж ревуть,
Від куль й снарядів неспокійні зливи.
І тихий плач, що кожне серце рве,
Коли в ночі доноситься з кімнати,
Дитячий голос. І у скронях б'ю
Розпуки крик:"Вернись, скоріше, тату!!!"
І ще скупа непрохана сльоза,
Яка скотилась по щоці небритій
На лист, який під кулями писав
Додому воїн, найріднішим в світі.
Не дописав. Злетів у вічність птах,
Підхоплений холодними вітрами.
Заплакав дощ на почорнілий шлях,
Змішавшись з материнським сльозами.
Ви бачили як плачуть небеса?
Нестримно і невпинно, наче діти.
Змивають осад. Тільки сум в очах
І біль з душі, вони не в змозі змити.
