Всесвітній день охорони праці
Значну частину нашого життя ми віддаємо роботі, тому дотримання умов безпеки на робочому місці — завжди актуальна тема, яка стосується кожного. Під час роботи ми не маємо втрачати свою працездатність та шкодити здоров’ю, але, на жаль, навіть в XXI столітті нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання призводять до вражаючої кількості загиблих і постраждалих. Щоб привернути увагу до цієї проблеми, Міжнародною організацією праці в 2003 році засновано Всесвітній день охорони праці. Також це день вшанування пам’яті людей, які втратили життя на своєму робочому місці.
ЯК ВИНИКЛА ІДЕЯ ВІДЗНАЧАТИ ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ?
До початку промислової революції люди здебільшого заробляти на життя сільським господарством або домашнім виробництвом товарів. З другої половини XVIII століття розвиток машинного обладнання і виробничих процесів змусив людство рухатися в напрямку масового виробництва, а отже, й заводської системи праці.
ПРОМИСЛОВІСТЬ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ
Почався цей рух з Великобританії, хоч дуже швидко розповсюдився й на інші країни.
Нестачі в робітниках підприємства не відчували, тож для фабрикантів ці люди були всього лиш дешевою робочою силою. Про їхню безпеку ніхто особливо не турбувався, при цьому тривалість робочого дня складала від 12 до 18 годин. Такий режим був дуже виснажливим, а умови праці — часто небезпечними. Багато людей гинули й отримували каліцтва просто на робочому місці, проте їм дуже легко знаходили заміну.
Також підприємцям вигідно було використовувати дитячу працю, адже платити дітям можна було ще менше, ніж дорослим. Діти не мали досвіду й обережності, властивої дорослим робітникам, тому особливо часто травмувалися та гинули при роботі з рухомими механізмами.
Хімічні речовини теж становили велику небезпеку, наприклад, малолітні робітники сірникових фабрик труїлися фосфорними випарами, на склодувних заводах отримували опіки та травми очей, а на гончарних підприємствах дихали шкідливим пилом, який спричиняв легеневі захворювання. Тому багато з тих, хто працював з дитинства (а тоді трудову діяльність часто починали з 6-річного віку), через професійні захворювання не доживали навіть до 25 років.
«ЗАКОН ПРО ЗДОРОВ’Я Й МОРАЛЬНІСТЬ УЧНІВ»
Зрештою, така ситуація все більше обурювала суспільство. В 1802 році британським парламентом прийнято «Закон про здоров’я й моральність учнів», який стосувався ткацьких фабрик і обмежував робочий день дітей та підлітків 12-ма годинами, а також регламентував забезпечення дітей одягом, місцем для ночівлі, їх навчання основам грамоти та християнської релігії.
Про те, якими жахливими були умови праці, свідчать пункти закону, які приписували зробити вікна та вентиляційні отвори у виробничих приміщеннях, а також дезінфікувати цехи не рідше двох разів на рік. Попри те, що цього закону не дотримувалися на регулярній основі, він став прецедентом для подальших змін.
«ЗАКОН ПРО ФАБРИКИ»
В 1833 році у Великобританії прийняли «Закон про фабрики», який поширював дію 12-годинного робочого дня на неповнолітніх робітників будь-яких підприємств і забороняв роботу дітей до 9 років. Та найважливішим нововведенням стали так звані фабричні інспектори, яким надавався доступ на підприємства.
Спершу основним обов’язком цих інспекторів було слідкувати за умовами дитячої праці. Проте в суспільстві зростало прагнення до благополуччя всіх робітників, набирав обертів рух за скорочення робочого дня, стали популярними романи Чарльза Діккенса, в яких описувалися нелюдські умови на виробництві. Тому закон було розширено для захисту майже всіх працівників, при цьому роль інспекторів полягала не тільки в спостереженнях, а й у наданні консультацій.
В 1840 році у Великобританії створено Королівську комісію для вивчення умов праці в гірничій промисловості. В результаті в 1842 році прийнято Закон про вугільні шахти, який заборонив працю під землею жінок і дітей.
РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
В Російській імперії питання охорони праці вперше винесли на законодавчий рівень у 1818 році, прийнявши «Закон про нагляд за роботами», який мав покращити рівень безпеки для робітників на заводах та рудниках.
Спеціальні комісії, які перевіряли підприємства на предмет травматизму працівників, в Росії створили в 1859 році. Тоді ж почалася робота над законом, який би заборонив працювати дітям до 12 років. Цей закон набрав чинності в 1882 році, згідно з ним підлітки від 12 до 15 років мали 8-годинний робочий день, а робота в нічний час для них заборонялася. Через три роки ця заборона поширилася на підлітків віком до 17 років, а також на жінок.
РАДЯНСЬКІ ЧАСИ
Термін «охорона праці» почали застосовувати після 1917 року, вже в радянські часи, тоді ж було прийнято перший Кодекс законів про працю, з’явилися інспектори з охорони праці, яких зобов’язали узгоджувати свою роботу з профспілками. Було також визначено перелік небезпечних і шкідливих виробництв, працівники яких мали забезпечуватися спецодягом та спецхарчуванням. Взагалі за часів СРСР в країні було створено багато управлінь, комітетів та наглядових органів, які займалися питанням безпеки праці, а також прийнято чимало законодавчих документів з цього приводу.
НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА
В Україні, як в незалежній державі, охорона праці почала свій відлік з 1992 року, коли було прийнято закон «Про охорону праці». Проте через складну загальноекономічну ситуацію умови праці на багатьох підприємствах нашої країни досі не відповідають міжнародним стандартам, внаслідок чого рівень травматизму на робочому місці та професійних захворювань є дуже високим.
ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ В ІСТОРІЇ
1837
Перший в історії випадок судового позову робітника проти працедавця. Британець Чарльз Прістлі, який на роботі зламав ногу й вивихнув плече, вимагав компенсації від власника підприємства Томаса Фаулера. Суд присудив 100 фунтів стерлінгів компенсації потерпілому.
1880
У Великобританії прийнято «Закон про відповідальність працедавця», який дозволив робітникам отримувати компенсацію у випадку травмування на робочому місці. В 1906 році дію закону було поширено й на професійні захворювання.
1885
В Росії робітники ткацької фабрики Морозова організували страйк, вимагаючи підвищення заробітної плати й державного контролю за фабрикантами. Ця подія стала передумовою прийняття закону, який регулював трудові відносини та змушував власників бізнесу мати в штаті спеціальну посаду для контролю за дотриманням встановлених правил.
1917
Радянською владою видано декрет «Про восьмигодинний робочий день». Робочий тиждень було встановлено шестиденним, таким чином його тривалість становила 48 годин.
1970
Загальнодержавний «Закон про охорону праці» прийнято в США.
1992
Закон «Про охорону праці» прийнято в незалежній Україні. Цей документ регулює виробничі відносини між працедавцями та робітниками, встановлює єдині державні нормативи охорони праці.
