ВОНИ ЗУСТРІЛИСЬ НА ПЕРОНІ
Вони зустрілись на пероні,
Він і вона, дві самоти.
У нього забіліли скроні,
Вона ж зуміла зберегти
Іще красу й чарівність вроди.
Хоч ткала вже зима кайму
І настрій часто - від погоди,
Вона ж всміхнулася йому.
Він глянув у ті сірі очі -
Немов багнетом пропекло.
Він пам"ятав їх ще дівочі,
Але коли - то все було!
І запекла на серці рана,
Затріпотіла сивина.
Вона ... колись така жадана,
Уже й забув, чия вина,
Що доля так їх розділила,
Розкидала по всіх світах.
Підрізала тоді ще крила,
Що й досі він самотній птах.
Дивились в очі - очі сірі,
В серцях обох - переполох.
Вже б розминутись, зтліть в зневірі,
Та, мабуть, зустріч послав Бог.
Не було часу на розмови,
Квиток в руці ... літак, а втім ...
- Ходім на каву, - він промовив.
Й вона відповіла: - Ходім...
І, може, через довгі роки
Й давно вже спалені мости,
Зміліє світ цей на дві муки,
На дві сльози, дві самоти.
