Вони зійшлись, як дві стихії:
Вогонь-вода, вода-вогонь.
Неначе серед буревію,
Немов від поштовху долонь...
Щоб дать дорогу, він — уліво...
Вона — туди ж зробила крок,
Його аж серце заболіло...
І знов, як завчений урок:
Вона направо — він за нею...
Отак ходили збоку в бік,
Мов розлучитися із нею
Не міг на хвилю чоловік.
За мить помилку зрозуміли
І розійшлися хто куди,
Бо зупинитись не зуміли
За крок від щастя, чи біди.
Вона по собі залишила
В повітрі шлейфом лиш парфюм.
Його обличчя посмутніло
Під тягарем навислих дум.
Їм доля стежечку стелила
У суєті, де безліч справ...
... А Купідон аж смикав крила
І лук із злості... поламав!
