Вони мене не вбили - я живу,
Хоч поламали крила моїй Музі,
Але ж цвіте наша калина в лузі,
Дощів все ж вітер тягне тятиву.
Вони мене не вбили і не вб'ють,
Я буду жити тут у кожнім слові,
Я признаюся цій землі в любові,
Мені життя ще простеляє путь.
Тут вічне все, як сонце і зірки,
Веселка кольорів, чарівні квіти,
Народяться щасливі наші діти,
Це гордість українська навіки.
І ми непереможні в цьому суть,
Та не лукавлю і болять нам рани,
Я ж вірити в добро не перестану,
Не буде їх, що смерть і зло несуть.
Галина Грицина.
