Вони лежали плазом на ріллі,
Німі, холодні, у смертельній комі.
Два витязі, два гордих журавлі,
Що з вирію прилинули додому.
Безсило опустилось два крила,
Зціпили м’язи вічності кайдани.
А в небі чорна смуга пролягла,
Й кривавий дим стелився над хатами.
Гриміли раз-по-раз у далині
Короткі залпи вражих мінометів.
А на війні, як на війні
Два кроки від життя до смерті.
Не відали, не знали журавлі,
Що в ріднім небі зложать дужі крила.
Лежать, немов солдати, на ріллі,
На тій землі, що їх не захистила.
Заплакали похилі небеса,
А десь гармати роздирали тишу.
За що? За що загинула краса?
Чому мовчить у небесах Всевишній?
