Вона завжди вкривала їх крильми,
Тендітні душі щоб не застудили.
Вони для неї залишалися дітьми,
І байдуже що вже їх скроні посивіли.
Вона завжди лишала щось смачне,
Ніколи не було, щоб не чекала.
Для неї їх здоров‘я - головне,
Про себе лиш подбати не встигала.
Старалась не нав‘язуватись їм,
Боялась зайвий раз до них дзвонити.
Хоча, як всі чутливі матері,
Не уявляла, як тривогу погасити.
Її любов безмежною була:
Як кликали - не йшла - до них летіла!
І завжди їх проблемами жила,
Понад усе дітей вона любила.
Таке під силу тільки матерям -
Дитячим щастям душу лікувати,
Заради них пожертвувать життям,
І найдорожче у житті віддати.
