Вона весни не помічає...
У неї зболена душа.
І серце плаче і зітхає,
стікає кров'ю... Йде війна.
Вона журливо виглядає
лелек з далеких рубежів.
І слізно в небо проводжає
своїх нескорених синів...
Своїх дітей, що йдуть до Бога,
долоньки склавши в молитвàх.
І усміхнуться, за порогом...
І витруть сльози мамам в снах...
Вона незламна. Вільна. Вперта.
І хоч посùвіла коса,
сміється з ворога відверто,
і гострить кожен день ножа...
Така одна. Моя країна.
В віночку з диму і вогню.
В кривавих шрамах і руїнах.
Та все ж відважна у бою.
За неї плаче Божа Мати,
збирають сльози всі святі.
Ще треба сіяти і жати
на Богом обраній землі...
Вона весни не помічає...
01.04.2022
Людмила Галінська
