Вона ішла, і їй вклонялися дерева й квіти,
Стелив барвінок стежку їй, дорогу,
Бриніли співи десь там в верховітті,
Дзвенів струмок , забувши всі тривоги.
Ступала тихо, ледь торкаючись землі,
Тендітні ніжки росами вмивалuсь,
Черпала вроду в кожному стеблі,
Ніжним рум'янцем личко наливалось.
Очима щирими дивилася на світ
Добра іскринки серцем посилала,
У лагідні, яскраві, теплі кольори
Життя розквітле мило одягала.
Ряснів навколо цей казковий дивоцвіт,
Квітковим килимом пишалася природа,
Несли на крилах ластівки привіт,
Весна ішла і в ній була свобода.....
Таня Пшенюк
