Вона дивилась поглядом невинним,
Ввібравши в оченята грішний світ.
Гірчив полин... не був той смак малинним,
Ставало небо сірим, як граніт.
Дитина, перелякана й несміла,
Ішла війною... плутались стежки.
Вона ще ненавидіти не вміла,
Від бомб втікала сліпо... навпрошки.
Маленьке серце плакало від болю,
Лишилась мати в згарищах війни.
Лиш кошеня руде несла з собою...
В якім притулку спиняться вони?
....На горизонті Бог з гарячим чаєм,
Чекав їх, розпростерши рукави.
Стирав він свіжу кров на небокраї,
І піднімав на небі.хоругвИ.
Цій дівчинці судились горе... й жити,
Пізнати час диявольський сповна.
Вона ще дочекає не тужити,
Коли страшна закінчиться війна...
Її сльозину вбивцям не пробачать.
Вкраїну вищі сили збережуть!
Бог наш високо... все на світі бачить -
Як босі діти кошенят несуть...
Тетяна Сорока
Фото з Інтернету
