Вона, бувало, розмовляла з вітром.
Розповідала про події дня.
Про те, що яблуня уже розквітла,
Що скоро відлетить весна.
Вона любила ніжитись на сонці.
Ловити його теплі промінці.
Співати про любов, дивитись у віконце.
І виглядати чудернацькі сни.
Ще їй око мИлували трави,
Їх пахощі і крапельки роси.
Милі дзвіночки, тендітні тюльпани.
Що додавали в серці теплоти.
Її безмежно надихали друзі,
Хоч не багато їх на виднокрузі.
Лиш ті, що в мить тяжку, скрутну.
Не відпустили руку, тримали на плаву.
Вона раділа перепонам,
Долала свій тернистий шлях.
Завжди знаходила відгомін,
У добрих, люблячих серцях.
І як уміла несла те світло,
Що панувало в закутках душі.
Вона хотіла, щоб воно розквітло.
І освітило хоч частиночку землі.
