Другий день намотую колючий дріт на огорожу городу. Важко, руки болять, а думки про події Марафону. Пригадуються репліки учасників, спікери заходу. У перший за 5 днів вільний вечір чогось не вистачало.!? Вже звикла виконувати завдання, слідкувати за успіхами більш просунутих учасників. В останній день я не могла збагнути, де той ключ до останнього тестування. Вже і переможці отримали нагороди, хтось виклав посилання, а я сиджу в нирвані, чего-то чекаю. Потім стала тестуватись, отримала 92% правильних відповідей. Чого не 100? Завідуюча відділенням дзвонила, питала про долю невстигаючих, яких у мене багато після дистанційної освіти. Я трішки розхвилювалась і на останньому завданні пропустила одну з правильних відповідей. Про що це говорить? Надо записатись на вебінар запобігання професійним стресам! Думаєте, що я не знаю, як їх зупиняти? Знаю. Навчаю цьому інших. Їм допомагає, а мені вже ні! Напевно необхідні інші підходи. І взагалі я для себе зробила банальний висновок: необхідно привчати себе терпляче вислуховувати і до кінця вислуховувати співбесідника. Так спокійно і до кінця я можу вислухати тільки студента та родину. В більшості випадків інших людей не можу дослухати, наперед розумію, що скажуть. Така нетерплячість мене саму дратує. Висновок який? Частіше записуватись на семінари та вебінари. Спікери не будуть бачити, як я себе виховую. І користь для підвищення кваліфікації буде. Гарно придумала? Воля - сильна зброя!
Стрічка блогів