Входження українських земель до складу Великого князівства Литовського та інших держав

Відколи перестало існувати Галицько-Волинське князівство, починається доба, яку інколи називають
литовсько-польською. Під владою Великого князівства Литовського перебувала більшість українських
земель – Київщина, Волинь, Східне Поділля, ЧерніговоСіверщина.
Під владою Польщі перебували Галичина з Холмщиною та Белжчиною (від 1387 р.) та Західне
Поділля (від 1430 р.).
Буковина від середини 14 ст. належала Молдові.
Закарпаттям від 13 ст. володіла Угорщина.

Входження українських земель до складу Великого князівства Литовського

Завдання для роботи з картою

Роздивіться карту.

• Порівняйте межі розселення українців у 15 ст. із сучасними кордонами України.

• Визначте українські землі, які перебували у складі Великого князівства Литовського наприкінці 14 ст.

• З якими державами межували кордони Великого князівства Литовського на заході, півночі та півдні?

• У складі яких держав перебували Галичина, Західна Волинь, Західне Поділля, Буковина, Закарпаття?

• Які адміністративні одиниці було утворено на теренах Галичини та Західного Поділля? Коли це відбулося?

1. Як і коли Київщина, Чернігово-Сіверщина та Поділля ввійшли до складу Литовської держави?

Якщо за землі Галичини й частково Волині між литовськими князями й польським та угорським королями точилася безперервна війна, то інші українські терени литовці змогли приєднати до своїх володінь значно
меншими зусиллями. Більшу частину українських земель приєднано до Великого князівства Литовського за князювання Ольгерда Гедиміновича.
Першою опинилася під владою литовської династії Волинь, яка після смерті Юрія ІІ Болеслава перейшла до володінь Любарта Гедиміновича.
Близько 60-х років 14 ст. під контроль Вільна – столиці Литовського князівства – перейшли Київщина з Переяславщиною, Чернігово-Сіверщина та Східне Поділля.

Підкорення литовськими князями русько-українських земель відбувалося здебільшого мирно на взаємовигідних умовах: великий князь литовський зобов’язувався обороняти руські землі, вимагаючи натомість від населення покори.

Утвердження влади литовської князівської династії в цих землях деякі тогочасні джерела пов’язували з битвою між литовсько-українським військом та ординцями на Синіх Водах 1362 р. (нині річка Синюха, ліва притока Південного Бугу). Щоправда, й після прилучення українських земель до Литви вони ще деякий час сплачували данину Золотій Орді.

Приєднання земель Південно-Західної Русі перетворило Литовське князівство на велику державу. До кінця 14 ст. вона становила федерацію земель-князівств, серед яких і Київського, Новгород-Сіверського, Волинського, Подільського. Кожним із них, як і колись, правив удільний князь, щоправда, тепер уже не з руської династії Рюриковичів, а з литовської – Гедиміновичів. Київським і новгород-сіверським володарями, зокрема, стали сини великого князя – Володимир і Дмитро-Корибут Ольгердовичі.
На Волині княжив молодший брат Ольгерда Любарт, а після нього – Любартів син Федір, на Поділлі володарювали племінники Ольгерда – князі Коріатовичі. Нові князі швидко перетворювалися на українських князів литовської династії. У своїх володіннях вони почувалися цілком самостійними
правителями.

Їхня залежність від великого князя литовського обмежувалася сплатою щорічної данини, визнанням його своїм зверхником та потребою надавати збройну допомогу.

2. У чому особливість суспільно-політичного становища українських земель у складі Великого князівства Литовського?
Перебування руських земель у складі Великого князівства Литовського характеризують низкою особливостей. Українці і білоруси становили 90 % населення держави, справляючи на литовців помітний вплив.

Литовці, зокрема, переймали від місцевого населення військову організацію та способи оборони, особливості зведення фортець, традиції господарювання й володарювання. Великого поширення поміж литовської знаті набула руська віра – так спочатку називали в Литві православне християнство.
Руська мова стала мовою великокняжого двору й державної канцелярії. Тому-то литовську владу руське населення не сприймало як чужу. Закріпленню руського впливу сприяли шлюби литовських князів із руськими князівнами. Тож назва «Литовсько-Руська держава» відбиває умови тогочасного
життя.

Але найістотнішою особливістю перебування руських земель у складі Великого князівства Литовського було те, що литовці дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади. Руські князі та бояри ставали на службу до великого князя литовського, за що за ними закріплювали їхні родові землі. На місцях залишалася вся попередня система управління.

Втіленням цього принципу вважають вислів з тогочасних джерел: «Старого не порушуємо, а нового не впроваджуємо».

У державній організації та суспільному устрої Великого князівства Литовського знайшов продовження державний лад Київської Русі. До кінця 14 ст. на наших землях існували великі та малі удільні князівства, які й уособлювали збереження державних традицій. Так тривало доти, доки литовський уряд не змінив своєї політичної орієнтації.