Днями освітню спільноту сколихнув гучний судовий прецедент: Верховний Суд зобов’язав школу виплатити 200 тисяч гривень батькові хлопчика, який травмувався під час перерви, а крайньою знову зробили чергову вчительку.
Саме ця показова історія змусила Ігоря Лікарчука опублікувати програмний допис «Що робити, щоб учитель не був "без вини винуватим"».
Автор запропонував п’ять жорстких законодавчих кроків для наведення ладу в школі:
Реальна відповідальність учнів за поведінку. Чіткі санкції за зрив уроків, агресію чи булінг (аж до тимчасового відсторонення або відрахування зі школи, як у Німеччині та Великій Британії).
Матеріальна та адміністративна відповідальність батьків. Відчутні штрафи й втручання соціальних служб за систематичні порушення та шкоду, завдану дитиною (за прикладом Франції та Німеччини).
Законодавчий захист гідності педагога. Прирівняння статусу вчителя до державного посадовця (як у Польщі), забезпечення державного юридичного захисту (як у Франції) та вилучення із законів принизливого терміна «освітні послуги».
Скасування безкоштовного чергування та розмежування ризиків. Чіткі межі відповідальності педагога та окрема оплата за нагляд за дітьми поза уроками.
Перегляд норми про обов’язкову освіту. Школа не має бути «камерою схову» для тих, хто свідомо не хоче вчитися і зриває освітній процес іншим.
На мій погляд, до цих п’яти кроків варто додати ще один обов’язковий елемент із західної практики, яка працює, про який наші реформатори воліють мовчати, – обов’язкове страхування професійної (цивільної) відповідальності вчителя коштом держави або засновника школи.

У США, Великій Британії чи країнах ЄС, куди так люблять їздити наші «агенти змін», жоден педагог не заходить у клас без такого страхового поліса. Там давно зрозуміли просту річ: неможливо одночасно перетворювати батьків на супервимогливих «клієнтів», навішувати на вчителя відповідальність за кожну подряпину на перерві й залишати педагога юридично беззахисним.
Як це працює на Заході?
Якщо батьки подають позов через травму на уроці, звинувачують у «неправильному» оцінюванні чи намагаються влаштувати показове судилище з будь-якого іншого приводу, вчитель не шукає адвоката за власну мізерну зарплату і не п’є заспокійливе перед кабінетом директора. У гру миттєво вступає страхова компанія зі своїми юристами. Вона бере на себе і правовий захист, і фінансові ризики.
Звісно, якщо в діях педагога не було злого умислу, він не має відповідати за те, що в цивілізованому світі кваліфікують як «звичайний життєвий ризик». Так, коли дитина бігає на перерві чи грає у баскетбол, завжди існує природна ймовірність впасти або травмуватися.
Хто в цьому винен?
Ніхто – наступного разу буде обережнішою(им).
І скільки б ми не написали правил поводження на перерві (уроці), які б інструктажі не проводили, – був, є і буде природний побутовий ризик травмування, за який школа теж не несе відповідальності, якщо правила безпеки було дотримано.
Запровадження обов’язкового страхування професійної (цивільної) відповідальності вчителя найкраще протверезить любителів писати безпідставні скарги. Одна справа – тероризувати беззахисного педагога в батьківському чаті чи кабінеті директора, і зовсім інша – мати справу з професійними юристами страхової компанії, які швидко пояснять ціну наклепу.
Без такого фінансово-юридичного щита всі розмови про «захист гідності вчителя» залишаться лише добрими побажаннями.
Причому в Україні для запуску такої системи не потрібно винаходити велосипед. Ліцензію на страхування професійної та цивільної відповідальності перед третіми особами (з покриттям судових витрат та компенсацією ненавмисної шкоди) уже мають провідні українські страхові компанії – зокрема ІНГО (INGO), UNIVERSALNA, Allianz Україна, Колоннейд Україна (Colonnade) та СК «Еталон». За запитом школи, громади чи профспілки вони цілком здатні розробити такий корпоративний договір для захисту педагогів.
Тобто сам механізм давно готовий до запуску. Потрібно лише, щоб громади, засновники шкіл або профспілки зробили крок назустріч і заклали кошти на такий поліс, адже коштує він копійки порівняно з тим, скільки нервів, здоров’я і фахових кадрів втрачає освіта через юридичну беззахисність педагога.