Вовк в Лисичку закохався.
Шишку їй з сосни приніс,
Свого серця прислухався.
Гомонів про них весь ліс.
Квітів їй нарвав весняних,
Що пробилися крізь сніг.
Лисці Вовк зізнавсь в коханні,
Всіх розчуливши до сліз.
На побачення вдягнувся,
Мов галантний кавалер,
Ніжно Лисоньці всміхнувся,
Від краси її завмер.
Дивувались в лісі звірі:
– Як це в парі Лиска й Вовк?
В Вовка всі костюми сірі,
В Лиски шубка, наче шовк.
В неї очі, мов зірниці,
Гострі вушка й милий ніс.
Куди Вовку до Лисиці?
В нього ще й непишний хвіст.
Має Вовчик міцні зуби,
Слух відмінний, добрий зір.
Він Лисичку дуже любить.
Як побачив – то з тих пір
У Лисичку закохався,
Свою ніжність дарував.
Він до неї притулявся,
Любив, пестив, обіймав.
Лиска з Вовком зустрічалась.
Він припав їй до душі.
Ніжно йому посміхалась,
Слухала його вірші.
Вовка щиро покохала –
Був надійним, чарівним.
Хоч і хитру вдачу мала,
Та щаслива була з ним.
Оксана Козак
21.01.2024
