Зустрілося щастя з бідою на тихій тернистій стежині.
Йшло щастя боротись з війною у нашій сумній Україні.
Біда засипала камінням, осколками, попелом, димом.
А щастя всміхалось промінням заплаканим і нещасливим.
Біда рясно сіяла сльози і тихо й злорадно всміхалась.
А щастя йшло слідом за нею і сльози усім витирало.
Вдову посивілу втішало, що плакала біля могили.
Сиріток воно пригортало і маму, що втратила сина.
Дітей із вогню виносило і рани бійцям бинтувало.
Волошки, потоптані в житі, росою тихцем напувало.
Співало воно колискову в підвалі маленькій дитині
Про мир і щасливе майбутнє на нашій квітучій Вкраїні.
Убивцям біда шепотіла: "Руйнуйте... Вбивайте... Знущайтесь..."
А щастя бійців так молило: "Ріднесенькі, любі, тримайтесь!"
Біда рила братські могили, щоб волю у них поховати.
Та нас не злякають ніколи ворожі ракети й гармати!
Бо ми, українці, незламні, рішучі, відважні, сміливі,
Нескорені і нездоланні. Ми будемо вільні й щасливі!
Борімося за перемогу і хай соловей на калині
Співає для цілого світу: "Слава моїй Україні!"