Вірш ,,ВІТЕРЕЦЬ-ПУСТУНЕЦЬ"
Війнув осінній вітер, махнув своїм крилом.
Надумав подивитись, а що там за селом.
Усе пожовкло поле, і сад, і ліс, і луг,
Мов золотистим килимом все вкрилося навкруг.
Над лугом пролетівши, заглянув у садок,
Щоб бджілок перевірити, чи в них смачний медок.
Чи яблука налиті, який в них аромат,
Чи груші соковиті доспіли для малят.
Із саду він подався до лісу навпростець,
Такий непосидючий пустунчик-вітерець.
Почухав вовку спину, погладив зайцю ніс
Й до їжачка у нірку сміливець наш заліз.
Провіяв йому шубку із гострих колючок,
Бо хто ж іще це зробить? Колючий там бочок!
Продерся через хащі, через ярок стрибнув
І зовсім незадовго уже у лузі був.
Кожнісіньку травинку голубив-цілував,
Росинки-намистинки з них тихо поздував.
Попестив ніжно квіти, тополю причесав,
Вербі плакучій коси зелені розплітав.
На гілці калиновій пташину розбудив
І заспівати пісню для себе попросив.
Маленький соловейко невпинно щебетав.
А вітерець, втомившись, тихенько задрімав...