Слово «Вчитель»
Крокують, дні, літа, біжать століття,
А слово «Вчитель» не старіє і не зможе постаріть,
Як всі не можуть враз померти віти на дереві,
Що мудрості життя в собі таїть.
Навіщо ж воно мудрість здобувало?
Щоб поховати у сухих гілках?
Щоб молоді деревця її так і не пізнали?
І знову вчилися на власних помилках?!
Ні! Дерево стоїть!
І хоч воно напівпомерле,
Всю мудрість передасть до краплі молодим.
Отак і Вчитель: мудрий, щирий, працею натхненний,
Був, буде, є і залишається таким!
Не постаріє слово «Вчитель»,
Не вийде з моди, бо діла його святі:
Навчати мудрості дітей,
Учити їх на світі чесно жити
І мати цілі благородні у житті!
