Він так спішив зустрітися з весною
Й сховатись у квітучий її цвіт,
Щоб свій шлях,обпалений війною
У її обіймах ти забути зміг.
Все ішов і спогадів торкнувся,
Пригадав заквітчаний свій сад,
Як в журбі до яблуні тулився
Й смакував плоди її не раз.
Як волошки дарував коханій
Й ніжно цілував її уста.
І прощались стиха на світанні,
Як в наш край ввірвалася війна.
Й так зустрілись двоє серед поля,
До солдата руки простягла:
Не журися , вже така в нас доля -
Свою землю боронити до кінця.
Я заквітну в лузі на калині,
Рознесеться цвіт серед ланів.
І волошки зацвітуть дівчині,
І з душі зітруть нестерпний біль.
****
Весна не знала , що прийде війна,
До нас ішла без смутку, без тривоги.
Ії краса не вигорить до тла,
Вона нас поведе до перемоги.
Мар'яна Котула
